vitalijkvitka

Ежен

Марта

Мародер (фр., від грабіж) - грабіжник, який краде на полі бою речі вбитих і поранених. Морально розкладений солдат, що грабує населення під час війни.
Зі словника іншомовних слів
Мародер (Marauder) — броньований автомобіль з протимінним захистом.
Із Вікіпедії
Виття собаки було страшним, і своєю печаллю майже притискало мою голову до підлоги. Але я не міг вплинути на деякі речі. І все, що залишалося, - дозволити часу пливти своїм неквапним чином, виносячи і речі, і думки, і це собаче виття туди, куди, кажуть, плине його ріка. І тоді я чомусь подумав, що найголовніше, це навчитися бути в житті мародером.
***
Тому що якщо ти з дитинства не мародер, то ти потім уже навіки ніхто. У будь-якому з випадків, не знаючи цієї самурайської вигадливої науки дерти інших, ти приречений. Ти навіть гірше від лузера. Чоловіче, хочеш яку-небудь долю - що ж, будь ласка. Чи, перефразовуючи інтонацією голосу те, що сказав герой фільму "У бій ідуть самі старі": будь ласка. Твоє право. Замість того, щоб з дитинства із босотою тирлуватися по людських смітниках, де викохується вміння вписуватися в будь-яку ситуацію гонщиком Шумахером, сідай за книжки, і чухай голову, аби пізніше дізнатися, яка на звук твоя власна потилиця. Чухай, вступай до університету.
Ставай, коротше, нікчемою, тут тобі ніхто не указ. У нас свобода. І головна її сентенція: будь ласка. Хочеш. Нікчемою. Скільки завгодно. Двері відчинені: їх, нікчем, подивися он скільки - вийнятих із різних колод і всіляких мастей! Твій хід конем!... Коротше, гросмейстере. Тільки пам`ятай про одне: назад, до товариства пристойних, володарів світу цього - шляху вже повік нема...( Pour en savoir plus... )

Народила кошенят просто біля мого компа. Назву чорного Джобс, а білу - Джаліла...

Виття собаки було страшним, і своєю печаллю майже притискало мою голову до підлоги. Але я не міг вплинути на деякі речі. І все, що залишалося, - дозволити часу пливти своїм неквапним чином, виносячи і речі, і думки, і це собаче виття туди, куди, кажуть, плине його ріка. І тоді я чомусь подумав, що найголовніше, це навчитися бути в житті мародером. ( Pour en savoir plus... )

У цьому бомонді йому не завжди велося. А кому, нормальному, велося в нашому чи будь-якому іншому бомонді солодавих, лощених, випещених в снобізмі еліт? І, тим не менш, для визнання в цих колах у нього були всі шанси.
За гостротою розуму його можна було прирівнювати хіба що до якогось із сильних письменників чи лідерів вітчизняної генної інженерії. А сила інтуїції вела його завжди в нетрях долі якимось одним і неодмінно спасенним шляхом. Біда в тому, що, ні в чому не поступаючись його представникам, він не належав до обраного народу. І навіть не намагався належати. А це вже нещастя, якого не минути, мабуть, дуже багатьом із достойних мешканців сеї землі.( Pour en savoir plus... )

Тридцять першого був новий рік, його день народження був першого, але вони вирішили приїхати другого, здається, за два дні до роковин смерті Томаса Стернза Еліота.
Розбуджені страшним, але таким вродливим криком вороння, зазбиралися. Наші голлівудські друзі вирішили зробити дійсно сюрприз і справжнє свято Тарасові. Крім своїх легендарних, але мало кому поки що в країні відомих персон, вирішили взяти «дєвок». Дєвки почивали на канапі в сусідній кімнаті. На збори, каву і виголошення патетичних наміток сьогоднішнього дня минули година, друга, третя. Зрештою, спохопившись, що вже починає смеркати, вони таки вирулили на зупинку. ( Pour en savoir plus... )

На палубі цього великого і цього разу дуже комфортного корабля стояв Синдбад, готовий до подорожі. Він подумки прощався зі своєю батьківщиною назавжди.( Pour en savoir plus... )

Лист – щось, призначене комусь, щось, що потрібно прочитати, дещо, як промінь спрямоване на когось. Звук, мова - не те. Ось звук затремтів і щез, триваючи не довше від тремту. Але лист - воно мовби камінь, застигле. Мовби щось ще триваюче. Те, що має бути, що має бути повідомлене іншому. Утім, на відміну від каменя чи будь-якого іншого предмета, чия мова - не мова, лист найбільше подібний на саму людину - він може ожити. У тій же точності і в тій же послідовності, що й усе, повідомлене ним. ( Pour en savoir plus... )

Про Атлантиду почали говорити не одразу. І навіть не тоді, коли вона щезла з людських очей, окутана густими як зарослі вже диких вишень водами. Тільки коли сотні років проминули в серцях, щем усередині грудної клітини покликав до життя ці спогади.( Pour en savoir plus... )

Я лежав у середу на лаві, в передмур`ї степу. Там, у степу, де відділено донькам діда Івана - йому саме має виповнитися безкінечне вісімдесят вісім - городи, мирно в підгрунті спочивали посіяні картоплини. Наслідок впертого риття й закопування – моє тіло – затишно спочивало уже в іншому місці, а душу несамовито окутував приємний стан болю.
Впершися кістками в куценьку лавку, я раптом відчув давно-давно підзабуте, - що щастя людини не залежить від м`якості перини і зручностей ложа – так хороше, єдино в житті хороше, як від отого лежання на лавці середи, мабуть, мені ще ніколи не було. Кості, м`язи, все тіло боліло – і міцні кістки лавки не те, що заважали спочинку – навпаки, мовби були чимось щонайм`якшим і щонайсолодшим. Біль звідусюди - сильно радував. Я пригадав муки Христа, Його Шлях Болю (Via Dolorosa), пробиті цвяхами руки, і мені стало так хороше-хороше, мовби мене самого щойно було знято з хреста і я лежу тепер у затишному дерев`яному гробі Ариматея, а мене все обдувають і обдмухують вітри, що дмуть звідти, згори, з боку залишків скіфського кургану. ( Pour en savoir plus... )

Мій дід Іван - як і я - геть не гуляв з дівчатьми. Ніколи, і за жодних обставин його (як мені спочатку бабою Настею відповідно налаштованому думалося) бурхливої юності. І всьому причиною був деякий містичний Полікарп.
Дід пам’ята, що Полікарп навіть якийсь час був комсорг у Великій Андрусівці. Тоді вона ще не стала наполовину морем – там були дванадцять класичних вулиць-сотень на тисячу двісті дворів. Дід не дуже багато розповів з життя цього велетенського людського ковчегу. Він ясно пам`ята тільки, що Полікарп весь час ходив і повторював, що помре. В усякому разі, в Полікарпа було таке дивовижне відчуття своєї скорої смерті, що це мало гнітюче тиснути на всіх, а не тільки на мого діда. Навіть не відчуття, а бознащо. Полікарп усе ходив і ходив, повторював та й повторював загадкову фразу: «І коли, коли ж це я помру?»
Помер він, проте, так.( Pour en savoir plus... )

Сандро Хмирь, друг Діми Толяденка, принаймні так Хмирь полюбляв про себе повторювати, знемагав від утоми. Скільки часу минуло, він не знав, але він знав, що пророблена ним праця – адська. І все ж, попри відсутність результату, Хмирь вирішив повторити. І якщо потрібно, то все спочатку.( Pour en savoir plus... )

Якби зараз могла стояти гнітюча тиша, то, мабуть, її можна було б порівняти тільки зі стовпом, - із тим, що був покровою євреїв, коли вони тікали з єгипетського рабства. Однак тишу можна було назвати відтепер тільки відносною. Чотири ліжка стояли, як кораблі чи як чотири стародавні сусідські будинки в Венеції понад одвічно прекрасними водами моря, що злилося з морем людської каналізації.( Pour en savoir plus... )

Не знаю чому, але він ніяк не міг закохатися в українку. Точніше, він в них закохувався, але по-несправжньому. А по-справжньому... Ось вона, дівчина з дивними рисами обличчя, злегка худорлява, голова її вся чомусь кучерява - в таких собі темних прусацьких кудрах, а під темною сукнею з елементами помаранча і низкою інших кольорів,які він не знав, вгадується...( Pour en savoir plus... )

Її тіло нарешті відкинуло наче хвилею назад. Крізь чорні пасми пробивали білі, а потім, плямами, червонаві заграви. Іноді, коли очі, попри її бажання не бачити нічого, відкривалися, крізь нечіткий фокус пливли стіни і чиєсь чоловіче обличчя, яке мовчки ніби намагалося продивитися туди, крізь неї – вочевидь, у саму суть підлоги. Спочатку було важко дихати і в лівому боці шиї пекло від втисненого пальця. Потім тиск ослабнув, вона задихала і почула, як так само легко, як уже вкладали, чиїсь кілька пар рук попід пахву здіймали її вгору. ( Pour en savoir plus... )

Реально, він не міг зсунитися з місця. Ані вперед, ані ще куди. Більше того, він навіть на мить ніби втратив здатність переміщувати в сьому просторі предмети.( Pour en savoir plus... )